ПСИХОЛОГІЧНА РОЗМАЛЬОВКА

 ЯК РЕАГУВАТИ БАТЬКАМ НА БУЛІНГ?

ЧИ МОЖНА КАЗАТИ "ТИ МАЄШ ДАТИ ЗДАЧІ?"

Ні-ні-ні! Справа в тому, що такими порадами ми перекладаємо відповідальність за припинення булінгу на постраждалого - замість допомоги йому/їй.
Батьки, які радять "дати здачу", зазвичай вірять, що булінгу піддаються саме слабкі діти. Таке ставлення та трансляція подібних повідомлень призводить до того, що дитина, замість вираження гніву назовні в (бажано) конструктивний спосіб, починає звинувачувати себе. На жаль, це трапляється дуже часто, особливо в культурах, де звинувачення жертви вважається нормою, а мішені булінгу звинувачують у всьому не агресора, а себе. В Україні часто можна почути, що якщо тебе булять, то ти слабак/-чка. У таких умовах дитина відчуває глибокий сором за свою "недостатність" і не звертається до дорослого за допомогою. В результаті дорослі не знають про випадки булінгу і не можуть втрутитися.
Дитина, яка спрямовує свої почуття всередину, не шукає підтримки у однолітків, адже їй соромно зізнатися в своїй "слабкості". Це призводить до ще більшої ізоляції і закріплює її у ситуації булінгу. Адже дружні зв'язки та підтримка групи є дуже важливими для виходу з булінгу. Самозвинувачення у булінгу, пошук своїх "недоліків", які нібито дають підстави для булінгу, руйнують самооцінку і завдають великої шкоди психічному здоров'ю.
Важливо, щоб діти знали, що неруйнівне вираження гніву (наприклад, звернення до вчителя чи директора по допомогу, апелювання до справедливості) може принести результат.

Часом діти, чуючи від батьків лише поради на кшталт "Дай здачі", йдуть на відчайдушні кроки. Прагнучи помсти й не вірячи в ефективну допомогу дорослих, дитина намагається заручитися підтримкою інших дітей, і в 5% випадків це призводить до переходу зі статусу жертви до статусу булера. Це найруйнівніша для психічного здоров'я роль.