понеділок, 12 серпня 2024 р.

 Самоушкоджуюча поведінка у підлітків

Тема самоушкодження у дітей і підлітків дуже непроста і викликає багато емоцій у оточуючих - від глибокого співчуття, ірраціонального страху нерозуміння і до повного відторгнення і навіть відрази.
Дійсно, глибокі і постійно оновлювані порізи на руках і ногах, удари головою об стіну, вирване до залисин волосся, змушують задуматися про психічне здоров'я такої людини.
Дуже сильні форми самоушкодження у дітей і підлітків найчастіше присутні в так званих «сім*ях, що опинилися у скрутному становищі» родинах, де дитина перебуває в умовах повної занедбаності або відчуває на собі прояви жорстокості, неадекватної поведінки дорослих, піддається фізичному, моральному або сексуальному насильству.
Але навряд чи ці люди читають статті психологів, і тому ми поговоримо про форми самоушкодження, а головне, його причини, в на перший погляд благополучних сім'ях.
Самоушкодження можуть бути прямі і непрямі.
Прямі - порізи, удари, опіки, виривання волосся;
непрямі - порушення харчової поведінки, пропуски прийомів їжі, вживання алкоголю і наркотичних речовин, татуювання, пірсинг, проколи, екстремальні, травмонебезпечні види спорту і захоплення - всі ті дії, які приносять або потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю і відчуття болю.
За статистикою до самоушкодження схильні 20% всіх гетеросексуальних підлітків і 53% всіх ЛГБТ підлітків.
Психологічними причинами самоушкодження є:
⁃ емоційне відторгнення в дитинстві;
⁃ пережите насильство;
⁃ дисоціація, «втрата себе»;
⁃ низька самооцінка, і, як наслідок, почуття провини і сорому;
⁃ невміння (неможливість) говорити про свої почуття, страх бути незрозумілим;
⁃ неможливість адекватно реагувати на стрес.
Чого ж досягає підліток через заподіяння собі болю?
⁃ зняття агресії, яку не можна направити на дорослого (батьків) в силу їх жорстокості або страху відторгнення;
⁃ покарання себе за агресивний імпульс (я -поганий);
⁃ відчуття «я - живий» через біль;
⁃ ілюзія контролю болю, контролю пошкодження, якщо був досвід насильства, на який колись не можна було вплинути, проконтролювати;
⁃ поділ понять Я і моє Тіло при насильстві над Тілом, покарання Тіла;
⁃ заклик про допомогу.
Але я б хотіла зупинитися детально на одній з найбільш частих і найбільш неочевидних для люблячих батьків причин самоушкодження - неможливість висловити гнів.
Ця ситуація найбільш актуальна, якщо у дитини є один з батьків, в силу втрати чи розлучення.
У цих умовах дитина починає відчувати величезний страх втратити єдиної близької фігури і забороняє собі висловлювати гнів, конфліктувати, боячись можливого відторгнення і повної покинутості.
Адже в повній сім'ї при конфлікті з одним з батьків завжди можна звернутися до іншого, поскаржитися, поплакати, втішитися і згодом помиритися з першим.
У неповній сім'ї такої можливості немає, і гнів залишається невираженим, а точніше, агресивні імпульси відводяться від мами/батька і направляються на себе.
І навіть любляча мама, що не проявляє ніякої надмірної суворості, може виявити у своєї дитини рясні прояви самоушкодження, нерідко відмічаючи при цьому «поступливий» характер.
І якщо ви батьки і читаєте ці рядки, подумайте, чи є у вашої дитини можливість вільного вираження гніву по відношенню до вас, чи не поклали ви край таким проявам з уявлень про «хороше» вихованні і чи не спрямовується вся ця руйнівна сила на самого підлітка?

ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ











 

 Що таке метод “сендвіча” і як він допоможе змінити поведінку дитини без зайвих нервів.

Бути батьками – важка ноша: здається, майже нереально виховати та навчити молодше покоління, не образивши при цьому їх почуттів. Та науковці певні, що конструктивна критика можлива, якщо вона правильна й доцільна. Отут доречний метод “сендвіча”, щоби батьківство стало ефективним та приємним для обох сторін!
Дитячий психіатр, доктор Деніел Еймен, вважає, що батьки діляться на два види: одні жорстко висловлюють своє невдоволення дитячими пустощами, інші ж бояться підвищувати на дітей голос. Спеціаліст допоможе нам розвинути дві важливі риси кожного з батьків: бути водночас і суворим, і люблячим. Якщо батьки будуть рішуче й адекватно реагувати на кожну небажану поведінку, і при цьому намагатимуться проявляти любов, піклування й опіку, — що ж, такі дорослі стануть справжніми супергероями.
Наголошуємо: загорніть критику у м’які, але правдиві коментарі, похваліть дитину, щоб вона не була до вас вороже налаштованою.
1. Хваліть дитину
До початку розмови спрямуйте її настрій в позитивне річище – крига скресне, стрес зникне. Будьте тут конкретними, не кидайтеся стандартними фразами “ти – добра дитина” і так далі. Якщо мова стосуватиметься якогось моменту поведінку дитини, пригадайте випадок, коли вона була дуже чемною і так всі це бачили та хвалили її.
2. Чітко й точно сформулюйте свою точку зору
Побачили, що дитина вас почула – починайте аргументувати свою думку. Повторюємо: тут важливі конкретні слова, зауваження, репліки, коментарі. Вислови “Мені не сподобалася твоя поведінка” чи “Ніколи так більше не роби” не лиш відлякають дитину, а вона й не зрозуміє, що зробила поганого і втікатиме від розмови. Не відчитуйте свого малюка, не вчіть його, як жити, а разом намагайтеся знайти розв’язання проблеми.
3. Спитайте дитину її думки
Основна частина завершена, тепер чекаємо відповіді від дитини. Важливо почути, чи дитина зрозуміла те, що ви хотіли до неї донести. Спитайте її, чи вона вас зрозуміла, що їй сподобалося, а що ні. Якщо дитина вам суперечитиме, говоріть м’яко, слухайте її, не перебивайте, всі деталі обговоріть разом.
4. Скажіть дитині, як сильно ви її любите
А тепер навчимося правильно завершувати розмову: дитина не має подумати, що вона вас розчарувала та ви її більше не любите. Так, в душі дитини визріє протест і вона буде поводитися ще гірше. Розмову завершіть так само похвалою, розкажіть своїй дитині, яка вона для вас дорога і як сильно ви її любите.
Ідеальних дітей немає, але ми, батьки, мусимо розгледіти найкращі їх риси та на них будувати стосунки.
Оксана Шпортун

понеділок, 5 серпня 2024 р.



Світлана Ройз
Як розповісти дитині про смерть близької людини, підготувати до похорону та підтримати в скорботі.

На жаль, саме в цій складній темі зараз більшість запитів. Я згрупувала матеріал за блоками: підготовка до розмови, проведення розмови, підготовка до похорону, похорон, адаптація дитини (можливі реакції, підтримка, збереження пам'яті), групи підтримки. Збирала тільки те, що може бути практичним.
🍁Підготовка до розмови
Ми дотримуємось 4 "правил розмови":
• Близький дорослий - з дитиною має говорити той, кому дитина довіряє. Але тоді, коли сам дорослий зможе витримати емоції дитини та матиме сили відповідати на запитання.
• Безпечне місце – обираємо місце, де б самому дорослому та дитині було більш зручно та затишно. Знаємо, що ніхто не потурбує. Краще сидіти\стояти так, щоб спиною можна було спертися на спинку крісла чи стіну. І мати можливість обійняти дитину
• Більше часу – починаємо розмову лише тоді, коли знаємо, що можемо не поспішати. Щоб надати підтримку в реакціях та відповісти на запитання.
• Бути в контакті – дитині особливо важлива присутність та контакт – контакт очей, доторку, можливість обійнятись. (хоч не всі діти в кризових ситуаціях дають до себе доторкнутись). Важливо відкласти телефон і не відволікатись від дитини.
🍁Розмова
ЯК САМЕ: Розмови на складні теми мають проводитися повільно і ми говоримо чітко, але тихіше, ніж зазвичай. Простими словами. Короткими реченнями. Ми говоримо і робимо паузу, щоб дати можливість усвідомити наші слова. Маємо бути готовими до того, що дитина не зрозуміє нас.
ЩО САМЕ:
• Розмова починається з фраз, що дають змогу підготувати дитину до наступної складної інформації : У мене дуже сумна звістка… я маю тобі розповісти про біду, що сталася… N помер\ померла\ загинув\ загинула.
Ми називаємо не ім’я, а так, як дитина називає близького – дідусь, бабуся, тато, мама. Ми коротко без подробиць кажемо, що знаємо про те, як саме померла близька людина.
• Ми говоримо прямо – Людина померла. Людина загинула.
• Обов'язково потрібно говорити про те, від чого померла людина. (без подробиць). І наголосити на тому, що ніхто в цьому не винен (це конкретна хвороба, вірус, війна, трагічна випадковість).
Нам важливо наголосити, що жодні думки дитини, її емоції не могли спровокувати смерть. (зараз ми говоримо, що винні лише вороги)
• Важливо кілька разів наголосити на тому – що ніхто з близьких не винен в смерті.
Обережно: Не використовувати метафори – метафори зрозумілі дитині після 9-10 років. Для малюків - за ними будуть зовсім не ті образи, які ми припускаємо. «він полетів на небо» «він заснув» «він нас покинув», «він тепер завжди буде за тобою спостерігати» «пішов у землю», «земля йому буде пухом» – це все незрозуміло, за кожним цим словосполученням – образ, який дитина домальовує, виходячи зі своїх знань про світ.
Важливо говорити повільніше, ніж зазвичай, спостерігати за зміною поз дитини, можна пропонувати : ти хочеш у мене про щось запитати?
🍁 Можливі реакції дітей:
Дитина може заплакати, може навпаки не демонструвати жодних реакцій.
• Ми можемо проявити свої емоції – це нормально, плакати. Але важливо, щоб дитині не прийшлося стати для нас самих тим, хто втішає. Той, хто сповіщає про смерть, може сказати, що зараз йому боляче та сумно. І зараз так важливо бути разом, щоб підтримати один одного.
• Якщо дитина не проявляє емоцій – можна її обійняти, дати теплий солодкий чай. Сказати, що те, що відбулося – жахливо. Але ви точно знаєте, що ви всі разом впораєтесь.
• Дитина може розізлитись на загиблого – Мислення дитини егоцентрично. Вона може розсердитися на померлого, що той її покинув, зрадив, не дотримався обіцянки, дитина може говорити, що її обдурили – бо обіцяли бути поруч.
Будь ласка, не потрібно дорікати дитині в егоїзмі. Їй важливо дати дозвіл і на злість: ти злишся? Я точно знаю, що якби ця людина могла, вона зробила б усе можливе, щоб завжди бути з тобою. Вона\Він точно тебе не покинув.
Якщо дитина дає – обійміть і скажіть, що і ви (можливо) відчуваєте одночасно злість, біль та страх. І це нормально. І ще раз можна додати, що близька людина точно, якби могла, весь час була б поруч. І його\її любов була і є з дитиною.
• Можна запитати – чи хоче дитина про щось узнати? І запевнити, що дитина може ставити будь-які питання і ви будь-коли готові на них відповідати
Завершення розмови: Розмова має завершитись тим, що давало б відчуття опори. (обійми, можливо, дорослі передадуть річ, що належала загиблому.
• Можливо, сказати – «давай подумаємо, що будемо робити саме зараз. Нам потрібні сили» - і запланувати просту дію (піти помити руки, приготувати чай, вийти на вулицю)
🍁Похорон
Підготовка: Рішення, чи брати дитині участь в похороні, кожна родина приймає, враховуючи родинні традиції, вік та стан дитини.
Дитина не завжди хоче бути присутня на похованні. Їй потрібно надати вибір.
Її не можна змушувати, соромити. Якщо вона відмовиться, важливо одразу запропонувати свій особистий ритуал прощання. (запалити свічку, написати листа, помолитись, заспівати пісню…).
• Якщо поховання буде відбуватись в відкритій труні і дитина буде бачити померлого, попередьте, що після смерті людина може бути зовні не схожа на ту, яку дитина пам’ятає. Після похорону ви можете разом подивитись на фото, відновити образ
• Напередодні похорону дитині важливо розповісти про те, що вона там побачить. Пройдіть з нею послідовність дій. Розкажіть про те, навіщо труна чи обряд кремації. Та розкажіть про те, що люди, на похованні можуть плакати – коли ми сумуємо за тими, хто нам дорогий, ми іноді плачемо. Дитина може ставити питання – на які важливо відповідати. Вона може ставити одне й те саме питання багато разів. Просіть дитину ставити вам питання. Обіцяйте на них відповідати.
Під час похорону:
• дитину має тримати за руку хтось зі знайомих. Коментувати те, що відбуватиметься (навіть, якщо дитина не запитує) відповідати на запитання, давати пити. Захищати від недоречної уваги.
• На похороні загиблого воїна – дитині (переважно) важливо бути. Побачити, як шанують загиблого, бути частиною «історії героїзму». (З дитиною поруч мають бути дорослі, пояснювати те, що відбувається, і дати підтримку). Якщо є можливість - дитині важливо передати річ близького, годинник, брелок, шеврон, ланцюжок, будь-що
• Не потрібно дитину змушувати підходити до труни, дивитись на померлого, торкатись його. Не потрібно змушувати бути поруч під час релігійних ритуалів.
• Після похорону дитина може бути дуже втомлена, гіперактивна, роздратована – важливо дати їй можливість усамітнитися, якщо вона цього потребує, відпочити. Під час поминальних ритуалів часто на дитину не звертають уваги – поруч з нею постійно має бути хтось з дорослих.
І це нормально, якщо дитина вже на поминальному обіді буде відволікатись, грати, жартувати.
🍁Супровід в скорботі, адаптація
Для того, щоб витримати емоції дитини, дорослий, що поруч з дитиною, має ще більше турбуватись про себе. Просити про допомогу близьких, щоб вони могли бути з дитиною. І пояснювати свій стан дитині (я зараз сумую, я втомлена. Я відпочину і зможу з тобою пограти - щоб дитина не брала відповідальність за наші почуття і не відчувала свою провину).
У дорослого, що сам горює, може не вистачити сил реагувати на емоції, задовольняти потреби дитини. Будь ласка, просіть по допомогу (і важливо пропонувати допомогу), щоб піклуватися в цей час про дитину.
🍁Емоції, стан, потреби дитини:
Важливо намагатись не змінювати кардинально місце проживання та оточення, зберігати режим дня, звичні заняття, важливо перерозподілити те, звичне, що робила регулярно померла людина – може, гуляла, читала казки, співала. (Але тільки, якщо сама дитина цього хоче).
Зміни неминучі, але важливо, щоб дитина могла контролювати та передбачувати хоч частину свого життя.
• Дитина може демонструвати регресивну поведінку та реакції (повертатись до поведінкових реакцій, ігор, інтересів більш раннього віку) – це тимчасовий стан.
• Дитина може ставити одне й те саме питання – важливо на нього відповідати, намагаючись зрозуміти – яка потреба за цим питанням (можливо, буде потрібно визнати та нормалізувати її почуття: ти сумуєш? Чи потрібно ствердження - N завжди тебе любив та любить, де б не був/була)
• В переживанні скорботи та травматичного досвіду – хтось з дітей стає більш балакучим, хтось зовсім не може чи не хоче розмовляти.
• Емоційний стан дитини може бути нестабільним. На дитину раптом, у зовсім непередбачуваний час можуть накочувати хвилі смутку, туги, агресії, її буквально може затоплювати емоціями – важливо їй пояснити, що це нормально. І показати, створити алгоритм, що в ці моменти можна робити.
• Під час проживання скорботи у дитини періоди смутку можуть бути не довгими, вона відволікається, грає, їсть, ходить у туалет, і один із важливих пунктів – може згадувати й саму людину, і говорити про смерть – з рідними та друзями.
• Дитина може злитись на однолітків, життя яких не змінилось, і уникати контактів з ними. Ми можемо сказати дитині: мені так шкода, що тобі приходиться через це проходити. Я теж так сумую за… і іноді злюсь і іноді мене бісить, коли бачу інших. Це нормально. Але твої друзі не винні в тому, що з нами сталося. Напевно, вони хочуть бути поруч і не завжди знають, як виразити співчуття. Наше життя змінилося. Але твоя дружба – з тобою.
Дитині, як і дорослим, потрібен час, щоб адаптуватись до нової реальності.
• У дитини, що втратила близького, може змінитись ставлення до світу та до себе – важливо наголошувати на тому, що «іноді дуже складні випробування стаються з прекрасними людьми. Ми всі точно впораємося. І любов близького до нас і наша любов один до одного нам точно допоможе».
• Тимчасово може погіршитись успішність в школі, можуть бути складності з зосередженням. – варто попередити вчителя – вихователя дитячого садочку про події в родині.
• Дитина може тривожитись за того дорослого, з яким вона залишилась. Намагатись контролювати його переміщення, боятись, що і з ним щось може статися – дитині важливо казати та демонструвати – як ви піклуєтесь про себе. і наголошувати на тому, що ви робите все можливе, щоб бути поруч.
🍁Спогади та пам'ять:
• Ми створюємо простір для спогадів та проживання скорботи, виявлення любові до близьких.
• Важливо дозволити і собі – сумувати, плакати, розмовляти, пригадувати померлого, робити пам’ятні обіди, присвячувати вірші та події.
Дитині важливо дати дозвіл на радість - буквально сказати, що ми щасливі, коли бачимо її усмішку, коли вона радіє.
• З дитиною важливо говорити – розповідаючи різні історії (не тільки героїчні, не тільки про щось серйозне, це можуть бути і веселі історії). Важливо, щоб образ померлого був не ідеалізованим, а реальним. Можна говорити про те, що ми на цю людину колись злилися, колись з нього і з ним сміялися, за щось вдячні. Пам’ять, емоції, спогади мають бути дозволеними.
🍁 «Ускладнене горе» коли точно потрібно звернутись за допомогою спеціаліста -
коли дитина виявляє лише скорботу, у її житті немає радості, або дитина навпаки вдає, що нічого не сталося, не ставить питань, не виявляє емоцій, уникає говорити взагалі на цю тему.
Коли ми бачимо, що в її стані – фізичному, емоційному, ставленні до себе, до інших, до світу після втрати немає динаміки.
🍁 Друзі та колеги з Інституту психології здоров’я https://www.facebook.com/InstituteofHealthPsychology спеціалізуються на супроводі горювання.
Для спеціалістів: Можна пройти навчання у Юлія Іорш та Володимир Волошин й отримати практичні знання з ведення груп психологічної підтримки дорослих та дітей, які втратили близьких. Отримувати регулярні безоплатні супервізії та інтервізіі в темі втрати
Для родин, які втратили близьких - є безоплатні групи підтримки для дітей та дорослих
🍁 В допомогу вчителю та вихователю при підготовці уроків, якщо в класі є дитина, що втратила близьких
🍁 Як поговорити з дитиною, якщо її друг чи подруга втратили близьких
Картинка з моєї "Книжки сили та перетворень"
Я створювала цю методичку з турботою, але нехай нам взагалі не доводиться користуватися цим матеріалом. ❤


 

неділя, 4 серпня 2024 р.

7 порад для виховання дітей без стереотипів

Кожна дитина – унікальна особистість. Вона може мати різні інтереси та вільно обирати будь-які заняття – незалежно від статі. Роль батьків - підтримувати і допомагати дитині розкрити її таланти і здійснити мрії
Для цього вже змалечку дітей потрібно виховувати без гендерних стереотипів – це буде чудовим вкладом у гармонійний розвиток та їхній успіх у сучасному світі.
















 Коли батьки відчувають безпорадність

Часто діти вибивають нас з колії. Вони можуть вести себе так, що їх батьки хапаються за голову. Дитина може пручатися, сперечатися, розкидати речі, всіляко перевіряти батьків на міцність. Може не ходити в школу, отримувати погані оцінки, красти. А чого варті дитячі істерики! Все це може перетворити сімейне життя в пекло, і глибоко зіпсувати відносини між батьками і дітьми.
Дитяча психологія говорить, що всі ці проблеми - лише верхівка айсберга інших, більш глобальних. Це може бути відсутність правил поведінки в сім'ї, вседозволеність, або навпаки, занадто суворе виховання. Це можуть бути реакції протесту, переживання важкої ситуації - розлучення батьків, конфлікти в школі. З кожним випадком порушення поведінки потрібно розбиратися окремо.
Але батьки часто виявляються в прострації, абсолютно не розуміючи, що робити! Батьки, навіть читають психологічну літературу, виявляються безпорадними перед криками, вимогами, істериками дитини. Що робити, коли дитина катається по підлозі? Які методики застосовувати? Які слова говорити? Часто мами і тата впадають в почуття провини ( «я поганий батько, не справляюся з вихованням»). Деякі батьки намагаються вирішити конфлікт силою, деякі - ображаються, уникаючи контакту з дитиною. І той і інший спосіб може допомогти припинити погану поведінку на короткий термін. Але не вирішить, а лише посилить проблему в перспективі.
Що ж робити? У таких випадках, на батьківських консультаціях, я питаю - на скільки років ви себе відчуваєте, коли сваритесь з дитиною? І часто отримую відповідь-на 5 років, на 7 років ... Тут то і криється головна біда батьків, які не відчувають себе дорослими. Чи не відчуває себе в силах вирішити ситуацію. Виходить сутичка двох дітей, не готових поступатися. Хто з дітей наполегливіше, той і виграв. До чого призведе таке спілкування, до вирішення головних проблем?
Якщо батьки відчують себе на свої 25, 30, 40 років, візьмуть ситуацію, відповідальність в свої руки, то вони побачать перед собою не злого ворога, а просто дитину, якій потрібна допомога. Те ж саме і з проблемами виховання - тільки доросла людина може виробити в родині чітку і ясну систему правил, законів, рамок, і допомагати дітям дотримуватися їх.
Березін Ілля