Слова підтримки батькам підлітків від Світлани Ройз

Слова підтримки батькам підлітків від Світлани Ройз 

Дитина вважається постраждалою від домашнього насильства, навіть тоді, коли є лише його свідком

Безоплатна правнича допомога 

Дитина вважається постраждалою від домашнього насильства, навіть тоді, коли є лише його свідком.

Перебування в домі, де відбувається домашнє насильство, може мати для дитини значні негативні психологічні наслідки. При цьому дитині не обов’язкового бачити бійки, так само травматично для неї буде чути звуки сварки або відчувати напругу у стосунках рідних та просто усвідомлювати ситуацію.

Ускладнює ситуацію ще й те, що діти повністю залежать від дорослих, що їх оточують.

Тому, якщо вам стало відомо, що дитина систематично є свідком домашнього насильства чи воно вчиняється щодо неї, повідомте про це:

службу у справах дітей того населеного пункту, де проживає дитина;

чи на Національну дитячу гарячу лінію 0 800 500 225;

на Національну гарячу лінію з протидії домашньому насильству 116 123 чи 0 800 500 335 (дзвінки безоплатні);

чи в поліцію 102.

Нагадаємо, діти мають право на усі види правничих послуг від системи надання безоплатної правничої допомоги.

Потрібна консультація юриста?

Щоб отримати усну консультацію, телефонуйте 0 800 213 103 - єдиний контактний номер телефону системи надання безоплатної правничої допомоги. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні. Юристи консультують в будні з 8:00 до 18:00.

Якщо Вам зручно отримати правничу допомогу письмово, напишіть приватне повідомлення цій сторінці.

Або звертайтеся до найближчого бюро правничої допомоги: https://legalaid.gov.ua/buro

"ЛЕГКІ ГРОШІ....І ПІДЛІТКИ" (Сайт "Голоси дітей")

 Наймолодшій дитині, яку намагалися завербувати росіяни, лише 12 років. І це тільки з тих випадків, що вдалося викрити. Кожна пропозиція про роботу, кожен «новий друг» і кожен чат у месенджерах можуть бути частиною складної гри з вербування підлітків. Ми в жодному разі не залякуємо, але попереджаємо: російські куратори почали масове «полювання» на наших дітей.

 Пам`ятка для вчителів стосовно булінгу

На що треба звернути увагу вчителю, що може бути передвісниками або маркерами цькування у класі:

· занадто підвищена емоційна атмосфера у класі;

· ви помічаєте, що діти припиняють спілкуватися та замовкають при появі поряд вчителя або дорослого;

· спостерігається відокремлення окремих учнів від решти класу;

· у класі сталося «перегрупування» дружніх кіл;

· кардинальна зміна поведінки окремої дитини – як пригнічена, сумна, закрита, так і навпаки – занадто піднесена, жвава, агресивна;

· раптове та нехарактерне зниження шкільної успішності окремої дитини;

· часті хвороби та/або прогули окремої дитини, не притаманні їй до цього часу.

ЯКЩО ВИ ПОМІТИЛИ ЯКІСЬ З ЦИХ ОЗНАК ТА ЗАПІДОЗРИЛИ НЕГАРАЗДИ У ДИТЯЧИХ ВІДНОСИНАХ, ВАРТО ЗВЕРНУТИСЯ ДО ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА ЗА ДОПОМОГОЮ. ПСИХОЛОГИ МАЮТЬ У СВОЄМУ АРСЕНАЛІ МЕТОДИКИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ВИЯВИТИ ЙМОВІРНИХ АБО ВЖЕ ІСНУЮЧИХ УЧАСНИКІВ ЦЬКУВАННЯ.

Що важливо пам’ятати, працюючи з булінгом:

· Цькування – явище групове, одна з форм поведінки групи, тож працювати щодо його подолання треба з усіма членами групи. Окрема робота (виховні бесіди, каральні санкції, корекція з психологом тощо) тільки з жертвою або тільки з агресором призведе до тимчасового результату, але цькування не зупинить.

· Група, яка згуртувалася навколо загальної цікавої мети, не буде цькувати.Гарний приклад – секції у дитячих будинках творчості, компанії однодумців. А от група, яку створили штучно, у якої немає спільної мети, що об’єднує, але є потреба у згуртуванні (а шкільні класи є саме такими групами), обов’язково знайде, проти чого або, скоріш, проти КОГО об’єднатися.

· Діти ніколи не можуть впоратися з булінгом самотужки, це не «пройде саме»!У цьому процесі вкрай необхідне втручання стороннього дорослого – і не одного.

· Важливо розрізняти непопулярність та цькування.Непопулярна дитина може бути без друзів у класі, мало спілкуватися та не «лізти у перші ряди» у громадській діяльності. Цькування може маскуватися під непопулярність, але коли дитина потерпає від насильства, психологічного або фізичного, сумнівів не має бути.

Що потрібно робити, коли виявлено цькування:

· Припинити процес насильства та достеменно визначити, що трапилося, коли, де, хто учасники, свідки, скільки часу триває тощо.

· Повідомити про ситуацію дирекцію школи та батьків учасників булінгу. По-перше, ситуація серйозна, до неї залучено багато дійових осіб, існують ймовірні тяжкі наслідки, тож вирішувати цю проблему повинні усі разом. А по-друге, нещодавно прийнятий закон України № 8584 щодо подолання булінгу передбачає адміністративну відповідальність усіх дієздатних осіб, які брали участь у цькуванні або які нічого не зробили для його припинення.

· Звернутися по допомогу до інших спеціалістів – психолога, соціального робітника, медіатора, експерта та інше.

· Разом з батьками, дирекцією школи, іншими спеціалістами (психолог, соціальний робітник, медіатор тощо) визначити та реалізувати заходи з підтримки постраждалого – надання медичної та психологічної допомоги, тимчасове невідвідування шкільних занять, переведення до іншого класу та інше.

· Разом з дирекцією, батьками дитини-агресора та іншими спеціалістами (психолог, соціальний робітник, медіатор) визначити і застосувати дисциплінарні та виховні заходи щодо дитини-агресора. Це може бути бесіда, зауваження, догана, подальше спостереження та надання психологічної допомоги.

· Провести з класом бесіду щодо цькування у колективі.

АЛЕ, НЕ МОЖНА ПРИВСЕЛЮДНО НАЗИВАТИ СКРИВДЖЕНУ ДИТИНУ "ЖЕРТВОЮ", А КРИВДНИКА - "АГРЕСОРОМ". ЦЕ ТІЛЬКИ ПІДТВЕРДИТЬ "ПРАВОТУ" СИТУАЦІІ. 

Тобто агресор отримає підтвердження того, що він домігся того, заради чого і здійснював цькування. А жертва отримає чергове, та ще й привселюдне, приниження. Бесіди щодо з’ясування обставин, виховні бесіди тощо треба проводити або в дуже вузькому колі людей, або наодинці. Важливо залучити дітей до обговорення цієї теми, разом виробити план дій щодо подолання булінгу у класі.

· Провести батьківські збори, присвячені темі цькування. Надати батькам інформацію про булінг (причини виникнення, дійові особи, сигнали про наявність, наслідки та інше), що допоможе їм попереджати або визначати явище цькування.

· Коли гостра стадія процесу минула, впроваджуються кроки, що забезпечать у колективі атмосферу поваги та толерантності, упорядкують поведінку дітей.

Важливо розробити, можливо разом з учнями, класну збірку правил або Кодекс поведінки, що буде визначати прийнятні та недопустимі види поведінки у класі та школі.Корисним для учнів буде періодично обговорювати та розбирати, чи вдається їм дотримуватись цього Кодексу, що заважає або допомагає і т. д.

Залучення всього колективу до якоїсь спільної справи, що буде об’єднувати всіх, згуртовувати. Важливо підібрати таку справу, до якої були би залучені УСІучні. Або це може бути декілька справ чи заходів, де у різних сферах будуть брати участь УСІ! Щоб кожен учень зміг відчути себе корисним для інших, мав визнання у чомусь своєму, мав змогу показати себе.

Проведення разом з психологом або соціальним педагогом різноманітних вправ та ігор для формування у колективі почуття згуртованості, доброзичливості, толерантності, довіри, взаємоповаги тощо.

Як бачите, протидіяти булінгу складно та довго. Це потребує великих зусиль, займає багато часу, а результат можна побачити не одразу. І подолавши наслідки конкретної ситуації, не можна думати, що цькування не повториться.

Головне у боротьбі з булінгом – постійна профілактична діяльність, швидке реагування та подолання найменших проявів та зародків цькування.

ДЖЕРЕЛО http://school314.kiev.sch.in.ua/vihovna_robota/stop_buling/pamyatka_dlya_vchitelya_stosovno_bulingu/

 Самоушкоджуюча поведінка у підлітків

Тема самоушкодження у дітей і підлітків дуже непроста і викликає багато емоцій у оточуючих - від глибокого співчуття, ірраціонального страху нерозуміння і до повного відторгнення і навіть відрази.

Дійсно, глибокі і постійно оновлювані порізи на руках і ногах, удари головою об стіну, вирване до залисин волосся, змушують задуматися про психічне здоров'я такої людини.

Дуже сильні форми самоушкодження у дітей і підлітків найчастіше присутні в так званих «сім*ях, що опинилися у скрутному становищі» родинах, де дитина перебуває в умовах повної занедбаності або відчуває на собі прояви жорстокості, неадекватної поведінки дорослих, піддається фізичному, моральному або сексуальному насильству.

Але навряд чи ці люди читають статті психологів, і тому ми поговоримо про форми самоушкодження, а головне, його причини, в на перший погляд благополучних сім'ях.

Самоушкодження можуть бути прямі і непрямі.

Прямі - порізи, удари, опіки, виривання волосся;

непрямі - порушення харчової поведінки, пропуски прийомів їжі, вживання алкоголю і наркотичних речовин, татуювання, пірсинг, проколи, екстремальні, травмонебезпечні види спорту і захоплення - всі ті дії, які приносять або потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю і відчуття болю.

За статистикою до самоушкодження схильні 20% всіх гетеросексуальних підлітків і 53% всіх ЛГБТ підлітків.

Психологічними причинами самоушкодження є:

⁃ емоційне відторгнення в дитинстві;

⁃ пережите насильство;

⁃ дисоціація, «втрата себе»;

⁃ низька самооцінка, і, як наслідок, почуття провини і сорому;

⁃ невміння (неможливість) говорити про свої почуття, страх бути незрозумілим;

⁃ неможливість адекватно реагувати на стрес.

Чого ж досягає підліток через заподіяння собі болю?

⁃ зняття агресії, яку не можна направити на дорослого (батьків) в силу їх жорстокості або страху відторгнення;

⁃ покарання себе за агресивний імпульс (я -поганий);

⁃ відчуття «я - живий» через біль;

⁃ ілюзія контролю болю, контролю пошкодження, якщо був досвід насильства, на який колись не можна було вплинути, проконтролювати;

⁃ поділ понять Я і моє Тіло при насильстві над Тілом, покарання Тіла;

⁃ заклик про допомогу.

Але я б хотіла зупинитися детально на одній з найбільш частих і найбільш неочевидних для люблячих батьків причин самоушкодження - неможливість висловити гнів.

Ця ситуація найбільш актуальна, якщо у дитини є один з батьків, в силу втрати чи розлучення.

У цих умовах дитина починає відчувати величезний страх втратити єдиної близької фігури і забороняє собі висловлювати гнів, конфліктувати, боячись можливого відторгнення і повної покинутості.

Адже в повній сім'ї при конфлікті з одним з батьків завжди можна звернутися до іншого, поскаржитися, поплакати, втішитися і згодом помиритися з першим.

У неповній сім'ї такої можливості немає, і гнів залишається невираженим, а точніше, агресивні імпульси відводяться від мами/батька і направляються на себе.

І навіть любляча мама, що не проявляє ніякої надмірної суворості, може виявити у своєї дитини рясні прояви самоушкодження, нерідко відмічаючи при цьому «поступливий» характер.

І якщо ви батьки і читаєте ці рядки, подумайте, чи є у вашої дитини можливість вільного вираження гніву по відношенню до вас, чи не поклали ви край таким проявам з уявлень про «хороше» вихованні і чи не спрямовується вся ця руйнівна сила на самого підлітка?

ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ

 

 Що таке метод “сендвіча” і як він допоможе змінити поведінку дитини без зайвих нервів.

Бути батьками – важка ноша: здається, майже нереально виховати та навчити молодше покоління, не образивши при цьому їх почуттів. Та науковці певні, що конструктивна критика можлива, якщо вона правильна й доцільна. Отут доречний метод “сендвіча”, щоби батьківство стало ефективним та приємним для обох сторін!

Дитячий психіатр, доктор Деніел Еймен, вважає, що батьки діляться на два види: одні жорстко висловлюють своє невдоволення дитячими пустощами, інші ж бояться підвищувати на дітей голос. Спеціаліст допоможе нам розвинути дві важливі риси кожного з батьків: бути водночас і суворим, і люблячим. Якщо батьки будуть рішуче й адекватно реагувати на кожну небажану поведінку, і при цьому намагатимуться проявляти любов, піклування й опіку, — що ж, такі дорослі стануть справжніми супергероями.

Наголошуємо: загорніть критику у м’які, але правдиві коментарі, похваліть дитину, щоб вона не була до вас вороже налаштованою.

1. Хваліть дитину

До початку розмови спрямуйте її настрій в позитивне річище – крига скресне, стрес зникне. Будьте тут конкретними, не кидайтеся стандартними фразами “ти – добра дитина” і так далі. Якщо мова стосуватиметься якогось моменту поведінку дитини, пригадайте випадок, коли вона була дуже чемною і так всі це бачили та хвалили її.

2. Чітко й точно сформулюйте свою точку зору

Побачили, що дитина вас почула – починайте аргументувати свою думку. Повторюємо: тут важливі конкретні слова, зауваження, репліки, коментарі. Вислови “Мені не сподобалася твоя поведінка” чи “Ніколи так більше не роби” не лиш відлякають дитину, а вона й не зрозуміє, що зробила поганого і втікатиме від розмови. Не відчитуйте свого малюка, не вчіть його, як жити, а разом намагайтеся знайти розв’язання проблеми.

3. Спитайте дитину її думки

Основна частина завершена, тепер чекаємо відповіді від дитини. Важливо почути, чи дитина зрозуміла те, що ви хотіли до неї донести. Спитайте її, чи вона вас зрозуміла, що їй сподобалося, а що ні. Якщо дитина вам суперечитиме, говоріть м’яко, слухайте її, не перебивайте, всі деталі обговоріть разом.

4. Скажіть дитині, як сильно ви її любите

А тепер навчимося правильно завершувати розмову: дитина не має подумати, що вона вас розчарувала та ви її більше не любите. Так, в душі дитини визріє протест і вона буде поводитися ще гірше. Розмову завершіть так само похвалою, розкажіть своїй дитині, яка вона для вас дорога і як сильно ви її любите.

Ідеальних дітей немає, але ми, батьки, мусимо розгледіти найкращі їх риси та на них будувати стосунки.

Оксана Шпортун