ЯК РЕАГУВАТИ БАТЬКАМ НА БУЛІНГ?

ЧИ МОЖНА КАЗАТИ "ТИ МАЄШ ДАТИ ЗДАЧІ?"

Ні-ні-ні! Справа в тому, що такими порадами ми перекладаємо відповідальність за припинення булінгу на постраждалого - замість допомоги йому/їй.
Батьки, які радять "дати здачу", зазвичай вірять, що булінгу піддаються саме слабкі діти. Таке ставлення та трансляція подібних повідомлень призводить до того, що дитина, замість вираження гніву назовні в (бажано) конструктивний спосіб, починає звинувачувати себе. На жаль, це трапляється дуже часто, особливо в культурах, де звинувачення жертви вважається нормою, а мішені булінгу звинувачують у всьому не агресора, а себе. В Україні часто можна почути, що якщо тебе булять, то ти слабак/-чка. У таких умовах дитина відчуває глибокий сором за свою "недостатність" і не звертається до дорослого за допомогою. В результаті дорослі не знають про випадки булінгу і не можуть втрутитися.
Дитина, яка спрямовує свої почуття всередину, не шукає підтримки у однолітків, адже їй соромно зізнатися в своїй "слабкості". Це призводить до ще більшої ізоляції і закріплює її у ситуації булінгу. Адже дружні зв'язки та підтримка групи є дуже важливими для виходу з булінгу. Самозвинувачення у булінгу, пошук своїх "недоліків", які нібито дають підстави для булінгу, руйнують самооцінку і завдають великої шкоди психічному здоров'ю.
Важливо, щоб діти знали, що неруйнівне вираження гніву (наприклад, звернення до вчителя чи директора по допомогу, апелювання до справедливості) може принести результат.

Часом діти, чуючи від батьків лише поради на кшталт "Дай здачі", йдуть на відчайдушні кроки. Прагнучи помсти й не вірячи в ефективну допомогу дорослих, дитина намагається заручитися підтримкою інших дітей, і в 5% випадків це призводить до переходу зі статусу жертви до статусу булера. Це найруйнівніша для психічного здоров'я роль.

 Насильство в сім’ї - як реагує дитина інформаційний дайжест для батьків

Що ми зазвичай розуміємо під насильством? Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

•   Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

•   Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

•   Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

•   Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

•   Ламання та знищення особистих речей;

•   Використання брутальних слів, лайка;

•   Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

•   Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

•   Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

•   Звинувачування у всіх проблемах;

•   Крити кування думок, почуттів, дій;

•   Поводження із ним/нею як із прислугою;

•   Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

•   Нехтування дитиною;

•   Нехтування обов’язків стосовно дитини;

•   Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

•   Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

•   Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

•   Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

•   Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

•   Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

•        Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

•        Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

 Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

  Діти відчувають сум.

  Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

   Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

         Реагувати надто агресивно;

         Не визнавати авторитетів;

         Бути пасивними чи пригніченими;

         Мати вигляд заляканих;

         Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

 Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

 Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.      Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.      Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.      Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4.      Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

 В результаті дитина:

•           Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

•           Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

 Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1.         Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2.         Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3.         Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4.         Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

 Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Перші друзі: як підтримати дитину в процесі соціалізації?

Соціалізація є важливим етапом у розвитку дитини, адже вона вчиться встановлювати контакти, будувати дружні стосунки та розуміти соціальні норми. Підтримка батьків на цьому етапі відіграє ключову роль. Ось 9 порад, які допоможуть вашій дитині адаптуватися в соціумі, знайти друзів і стати частиною колективу.

 Пояснюйте значення дружби

Розкажіть дитині, що дружба — це про взаємодію, підтримку і радощі, які діляться між друзями.

 Навчайте базовим соціальним навичкам

Привітання, подяка, вибачення — основні вміння, які допоможуть дитині легко знаходити спільну мову з іншими.

 Стимулюйте рольові ігри

У рольових іграх дитина може відпрацьовувати поведінку у різних ситуаціях: знайомство, співпраця, вирішення конфліктів.

 Створюйте можливості для спілкування

Запрошуйте друзів у гості, організовуйте прогулянки, відвідуйте місця, де є інші діти.

 Розвивайте емоційний інтелект

Пояснюйте, як розпізнавати емоції інших і відповідно реагувати.

 Стимулюйте ініціативу

Заохочуйте дитину робити перші кроки до знайомства або пропонувати гру.

 Навчайте вирішувати конфлікти

Вчіть дитину шукати компроміси, пояснювати свої почуття і слухати інших.

 Демонструйте приклад

Показуйте, як будувати дружні стосунки, вирішувати суперечки та підтримувати друзів.

 Залучайте до командної роботи

Участь у групових проєктах, спортивних секціях чи гуртках допомагає формувати командні навички.

 

Більшість батьків час від часу порівнюють свою дитину з іншими. Іноді навіть не усвідомлюючи, які наслідки це може принести.

І найстрашніше, що батьки роблять це з любові – щоб змотивувати, підштовхнути, щоб показати, що якщо постаратися, то все можливо.

Але психологія працює інакше.

Що насправді чує дитина:

Коли ви кажете: "Дивись, як Оля добре малює" — дитина чує: "Ти малюєш недостатньо добре".

Коли ви кажете: "Чому ти не можеш бути організованим, як твій брат?" — дитина чує: "Він кращий за тебе".

Коли ви кажете: "У Марка одні дванадцятки" — дитина чує: "Твоя цінність залежить від оцінок".

Порівняння руйнують самооцінку. Дитина починає оцінювати себе через призму інших. Вона перестає бачити свою унікальність і концентрується на тому, чого їй "бракує".

Порівняння вбивають мотивацію. Замість "я хочу це вивчити, бо мені цікаво" з'являється "я мушу, бо інакше я гірший". Це шлях до вигорання, а не до успіху.

Порівняння формують токсичний перфекціонізм. "Якщо я не найкращий/а — я невдаха". Ця настанова залишається на все життя і породжує тривожність, депресію, синдром самозванця.

Що робити замість порівнянь:

Порівнюйте з минулим досвідом дитини

"Минулого місяця ти ледве дочитував сторінку, а зараз уже читаєш цілі розділи! Бачиш свій прогрес?"

Фокусуйтеся на зусиллях, а не на результаті

Замість "Ти найкращий/а!" → "Я бачу, скільки ти старався/лась, і це вражає"

Говоріть про почуття, а не про оцінки

"Я помітила/в, що тобі важко дається математика. Що ти відчуваєш? Як я можу допомогти?"

Цініть процес, а не тільки досягнення

"Мені подобається, як ти не здався/лась, коли було складно"

Зрозуміло, що своїми настановами ви хочете допомогти, але іноді найкраща допомога — це побачити дитину такою, якою вона є. Гідну любові просто за те, що вона є.

ДЖЕРЕЛО https://www.facebook.com/childhotline.ukraine?locale=ru_RU

 

Булінг — це не "дитячі сварки", які минуть самі по собі. Це систематичне насильство, яке залишає глибокі психологічні травми. І найстрашніше для дитини в цей момент — відчути, що вона сама з цим.

Ознаки, які не можна ігнорувати:

Раптова відмова йти до школи, хоча раніше все було добре

Часті "хвороби" перед школою (головний біль, біль у животі)

Пошкоджені речі, зникають гроші, порвані підручники

Дитина замкнулася, перестала розповідати про школу

Погіршився сон, з'явилися нічні кошмари

Зникли друзі/подруги, перестали телефонувати

Знижується успішність, концентрація уваги

Що робити?

1. Створіть безпечний простір для розмови

Не починайте з допиту. "Помітила/в, що ти останнім часом засмучений/а. Я поруч, якщо захочеш поговорити" працює краще за "Хто тебе образив?!"

2. Вірте дитині

Навіть якщо вам здається, що вона перебільшує. Те, що для вас дрібниця, для неї може бути травмуючим досвідом. Її біль реальний.

3. НЕ мінімізуйте проблему

"Не звертай уваги", "Дай здачі", "Загартовує характер" — ці слова руйнують довіру і залишають дитину наодинці з проблемою.

4. Діяльна підтримка — це не конфронтація

Не йдіть розбиратися з кривдником/цею або його батьками самостійно.

Правильний алгоритм:

1) Фіксуйте всі випадки (дати, що сталося, свідки)

2) Офіційна розмова з класним керівником/керівницею, звернення до адміністрації школи

3) Залучення шкільного психолога/ині

При необхідності — поліція, Служба у справах дітей

5. Зміцнюйте ресурс дитини

Булінг б'є по самооцінці. Вашій дитині зараз потрібно:

- Відчути підтримку родини (ви на її боці безумовно)

- Простір, де вона успішна (гурток, хобі, спорт)

- Професійна допомога психолога

- Розуміння, що проблема не в ній

6. Навчіть механізмам захисту

- Як реагувати на провокації (без агресії, але впевнено)

- Коли і як просити про допомогу

- Як зберігати докази (скріншоти, повідомлення)

Важливо розуміти:

Булінг — це не конфлікт двох сторін. Це насильство, де є кривдник/ця, постраждалий/а і спостерігачі. Ваше завдання — не з'ясовувати "хто винен/винна", а захистити дитину і зупинити цькування.

ДЖЕРЕЛО https://www.facebook.com/childhotline.ukraine?locale=ru_RU